Страхування для безпечної подорожі

ОФОРМИТИ

Через повномасштабне вторгнення Росії в Україну мільйони українських громадян змушені були шукати прихистку на території різних країн світу. Цікаво, що деякі громадяни іноземних держав попри збройний конфлікт вважають Україну більш безпечною та привабливою, ніж країна походження. Розповідаємо, хто просив захисту в української влади.

Чим відрізняються статуси?

У 2002 році Україна приєдналася до конвенції ООН  про статус біженця 1951 року та протоколу 1967 року. Сьогодні Україна є транзитом та пунктом призначення для осіб, які потребують міжнародного захисту. Розгляд заяв здійснюється в рамках відповідного закону.

Іноземці та особи без громадянства можуть отримати необхідний їм міжнародний захист шляхом:

    1. Визнання біженцем;

    2. Визнання особою, що потребує додаткового захисту;

    3. Визнання особами, що потребують тимчасового захисту.

В чому відмінності у цих статусах відповідно до українського законодавства? 

Біженець – іноземний громадянин чи апатрид, що перебуває за межами країни постійного проживання через побоювання переслідувань за політичними, релігійними, расовими чи іншими ознаками.

Особа, що потребує додаткового захисту – не біженець. Вона в’їхала на українську територію чи залишилася в країні через загрозу життю та свободі на Батьківщині внаслідок збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Якщо іноземці масово шукають прихистку в Україні, говоримо про тимчасовий захист. Причиною можуть бути природні чи техногенні катастрофи, конфлікти на етнічній основі, зовнішня агресія чи окупація іноземною державою, громадянська війна та будь-які події, що порушують громадський правопорядок у конкретному регіоні чи цілій країні.

Цифри з офіційних джерел

В Україні державну політику щодо шукачів захисту реалізує державна міграційна служба. За їхніми даними, з 2014 до середини 2022 року було схвалено 400 заяв на статус біженця. 15 з них – протягом поточного року. Додатковий захист отримали ще 756 іноземців, 12 з яких набули цього статусу у поточному році.

Найбільша кількість громадян тікає в Україну з Росії, Афганістану, Сирії, Білорусі, Узбекистану, Ірану. Щодо статусу тимчасового захисту, він ні разу не застосовувався в Україні протягом останніх 7,5 років.

Зокрема за 6 місяців 2022 року в Україні отримали статус біженця іноземці:

з Афганістану - 5 осіб;
з Білорусі - 3;
з Конго - 3;
з Таджикістану - 2; 
з Єгипту - 1.

Крім цього, за 6 місяців 2022 року в Україні надали додатковий захист іноземцям: 

з Сирії - 5 осіб;
з Афганістану - 4;
з РФ - 2;
з Таджикістану - 1.

На території Європейського Союзу процедура тимчасового захисту була врегульована 2001 року. У директиві йдеться про мінімальні стандарти надання тимчасового захисту в разі масового напливу громадян певної країни та заходи, що сприяють збалансованості зусиль між країнами ЄС щодо прийому іноземців та відповідальності за наслідки. З березня поточного року мінімальні стандарти діють стосовно громадян України.

Як повідомляє Міграційна служба, 34 іноземці були позбавлені статусу захисту. Слід зазначити, що особу, яка несе загрозу життю, здоров’ю та безпеці українців, громадському порядку, позбавляють статусу біженця чи додаткового захисту.

Необхідно розрізняти позбавлення та втрату. Людина втрачає захист, повертаючись додому, отримуючи громадянство чи знаходячи притулок в іншій державі.

Що дає міжнародний захист?

Люди, що отримують міжнародний захист, мають право на працевлаштування, охорону здоров’я, освіту тощо.

Також у більшості європейських країн стосовно володарів подібного статусу зупиняються процеси, пов’язані з екстрадицію. На осіб, що знайшли міжнародний захист на території України, ці переваги також поширюються.

Так, ч. 2 ст. 589 Кримінально-процесуального кодексу передбачає, що біженець чи особа, якій було надано тимчасовий чи додатковий захист, не може бути видана країні походження або іншій державі, де існує загроза її життю чи здоров’ю через переслідування за расовими, політичними або іншими мотивами. 

Проте, якщо ви скоїли злочин, міжнародний захист не є гарантією звільнення від відповідальності.

Уповноважений орган іноземної держави на доручення офісу генерального прокурора може провести досудове розслідування. Останній відповідає за екстрадицію осіб, підозрюваних у кримінальних правопорушеннях під час досудового розслідування. Під час суду видача підсудних у компетенції Міністерства юстиції.

Джерело: Українська правда